Вільний бути собою: як «Бугурт Січ» допомагає ветеранам війни відновлюватися через спорт і спільноту
«Ти вільний прийти, вільний вийти. Вільний спробувати, вільний помилятися, вільний бути собою», — так засновниця й керівниця проєкту Олена Кречет описує підхід «Бугурт Січі» до тренувань.
Проєкт «Бугурт Січ» почався з волонтерського тренерського чату, а тепер має власну школу тренерів, спільні правила безпеки й осередки в кількох містах України. Розповідаємо, як влаштовані тренування для ветеранів і як з ініціативи виросла модель, яку можна відтворити в новому місті.
Дехто приходить на тренування «Бугурт Січі» за годину чи дві до початку. Поки збирається група, учасники спілкуються або просто проводять час разом. Якщо стан здоров’я не дозволяє тренуватися, можна залишитися поруч — допомагати тренерові, засікати час або просто спостерігати за заняттям.
Так довкола тренувань сформувалася спільнота ветеранів. Тут вони поступово повертаються до фізичної активності, перебуваючи серед тих, кому не потрібно пояснювати свій досвід.
«Бугурт Січ» — партнер Фундації Множина в програмі Життєстійкість. Команда розвиває адаптивний спорт для ветеранів і відкриває осередки в різних містах України. Осередок у Харкові відкрився за підтримки Фундації.
Більше, ніж спорт
Бугурт — командний повноконтактний бій у захисному спорядженні, заснований на середньовічних бойових практиках. У поєдинку треба контролювати силу й рухи, зважати на партнера або суперника і діяти злагоджено з командою. Тренування допомагають вивільнити напруження, краще відчути власне тіло й поступово повернути впевненість у його можливостях.
Команда ГО «Асоціація бугуртного спорту в Україні» почала системно працювати з ветеранами у 2023 році в Центрі психічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна». Там тренери познайомилися з біопсихосоціальним підходом і почали працювати разом із психологами, реабілітологами та кейс-менеджерами. Відтоді тренування адаптують до фізичного стану, психологічного самопочуття та соціального оточення учасників.
Спершу команда бачила в тренуваннях передусім спосіб підтримати фізичне відновлення й зняти напруження. Але зворотний зв’язок показав, що зміни не обмежуються спортом. Засновниця й керівниця проєкту Олена Кречет розповідає:
«Більшість відгуків були не про спорт, не про покращення фізичного стану й витривалості, а про те, що люди починали їсти й спати».
Тож до тренерської підготовки додали курси з реабілітології та психологічну підготовку. Тренери вивчають першу психологічну допомогу, вчаться розпізнавати наслідки травматичного досвіду й добирати навантаження так, щоб не нашкодити.
«Ти вільний прийти, вільний вийти»
Перше тренування починається з короткого опитування. Тренер з’ясовує фізичний та психоемоційний стан учасника й відповідно добирає навантаження. Новачки починають із м’якої розминки, слухають інструктаж, знайомляться зі спорядженням і лише потім переходять до легкого контрольованого спарингу.
Завершує заняття вправа, яку в команді називають «Медуза». Учасники обіймаються, заземлюються й нагадують одне одному, що після спарингу залишаються друзями.
Тренуватися регулярно чи приходити час від часу — кожен вирішує сам. Можна спробувати й не продовжити. Тут не кваплять і не вимагають пояснень.
«Ти вільний прийти, вільний вийти. Вільний спробувати, вільний помилятися, вільний бути собою», — говорить Олена.
Від тренерського чату до школи тренерів
«Бугурт Січ» починалася як волонтерська ініціатива й невеликий чат тренерів. Коли спільнота зросла, команда взялася систематизувати досвід: готувати нових тренерів і домовлятися про спільні правила якості та безпеки.
Так з’явилася школа бугуртних тренерів. Навчання поєднує підготовку до середньовічного бою, психологічні знання й основи управління осередком. Тренери вчаться працювати з групою, надавати першу психологічну допомогу, отримувати поінформовану згоду та відповідально поводитися з персональними даними.
Після випуску навчання триває. В інтервізійних групах тренери разом із психологами розбирають складні ситуації, отримують фахові рекомендації й осмислюють власний досвід.
Перші випускники школи почали працювати в Харкові, Звягелі та Івано-Франківську. Після наступної навчальної програми осередки відкрили також в Одесі та Рівному. Кожне нове місто отримує підготовленого тренера, спільні правила безпеки та супровід психологів в інтервізійних групах.
Історія як коріння
Середньовічна складова «Бугурт Січі» не обмежується обладунками та видовищем. На тренуваннях і зустрічах учасники говорять про українську історію, військові традиції та культурну спадщину.
Олена згадує, що замислилася над значенням історії, коли побачила, скільки людей зі спільноти бугуртного спорту пішли захищати Україну:
«Знання своєї історії дає глибоке коріння, яке допомагає вистояти за будь-якого вітру й зрозуміти: я захищаю свій дім, я захищаю свою країну».
Повернення до цивільного життя може загострити питання про ідентичність воїна. У «Бугурт Січі» допомагають зберегти цю частину досвіду й знайти їй місце в цивільному житті.
Відповідальність за себе
Розмірковуючи про авторство життя, Олена говорить про радянський досвід старшого покоління й згадує слова бабусі: «Ми люди маленькі». За її словами, Радянський Союз привчав людей втрачати відчуття власної дієвості:
«Радянський Союз привчав нас втрачати це авторство, втрачати цю суб’єктність, тому що так людьми легше керувати насправді».
На противагу цьому відповідальне життя, каже вона, починається з відповідальності за себе:
«Людина має передусім узяти відповідальність на себе, за себе і бути суб’єктною, могти впоратися із собою».
Для ветеранів цей шлях може бути складнішим через поранення, лікування та психологічні труднощі. Якщо травматичний досвід ще гострий, насамперед потрібне лікування. Коли ж людина відновлюється, вона може захотіти ділитися тим, що допомогло їй самій.
Вийти з ролі
Керівник програми Життєстійкість Фундації Множина Тарас Ковалик брав участь у тренуваннях. Для нього адаптивний спорт — можливість на час заняття відкласти звичні ролі й побути учасником гри.
«Адаптивний спорт дозволяє вийти з ролі ветерана, батька, захисника та будь-яких інших ролей і просто грати, бути в моменті, бути в спарингу, бути трохи собою. Бути спортсменом чи учасником тренування. Він створює умови, де я набуваю впевненості в собі й своєму тілі та через спаринг і взаємодію з іншими потрошку повертаюся до життя», — говорить Тарас.
Програма Життєстійкість працює над тим, щоб досвід війни ставав частиною мирного життя, а люди зберігали здатність діяти. «Бугурт Січ» робить це на практиці: у групі, де можна відновлюватися у власному темпі й не пояснювати, через що ти пройшов.
Фундація Множина підтримує розвиток «Бугурт Січі», щоб у більшій кількості міст ветерани мали поруч таку спільноту — і більше можливостей ставати авторами свого життя.
Фото на сайті: Бугурт Січ
