Громада як ціле: ідентичність, смисли та трансформація
30 липня керівник програми Спроможність Фундації Множина Олександр Стародубцев провів для Об’єднання відповідальних громадян лекцію «Ідентичність та смисли в громадах: громада як ціле та її трансформація».
Говорили про те, що формує відчуття дому, які активи громад залишаються непомітними та чому сталі зміни починаються зі спільноти людей, готових брати відповідальність.
В основі лекції — погляд на громаду як на живу систему, розвиток якої залежить не лише від ресурсів та інфраструктури, а й від людей, спільних смислів і відчуття приналежності.
Розвиток міста зазвичай описують через бюджети, дороги, будівлі та інфраструктуру. Ці речі важливі, але самі по собі не пояснюють, чому люди відчувають зв’язок із певним місцем і готові брати відповідальність за його майбутнє.
«Місто стає домом не тоді, коли все працює, а коли люди впізнають у ньому себе».
Відчуття дому виникає через стосунки, спільний досвід, турботу, пам’ять і ритуали. Місто стає своїм, коли люди пов’язують із ним важливі події, знають його історії та бачать у ньому частину себе. Цього неможливо досягти адміністративним рішенням або окремим пунктом у стратегії розвитку.
Розмову про ідентичність громади можна почати із запитань: хто я, хто ми і хто не ми. Відповіді на них допомагають зрозуміти, якою громада є сьогодні та якою хоче стати. Саме тому стратегія розвитку не повинна обмежуватися переліком інфраструктурних проєктів. Вона має давати людям зрозуміле бачення майбутнього й відповідь на запитання, що вони готові робити разом для його втілення.
Прикладом такого підходу стала робота львівської «Унівської групи», яка на початку 2000-х шукала спосіб поєднати економічний розвиток міста зі збереженням його характеру. Одним із результатів цих дискусій стало створення Львівської бізнес-школи при Українському католицькому університеті. Бачення майбутнього перетворилося на конкретну інституцію.
Можливості громад часто оцінюють через землю, майно, бюджет, дороги чи комунальні підприємства. Водночас не менш важливими є гуманітарні активи:
- смисли — розуміння того, ким є громада і навіщо вона існує
- історії та місцеві герої, через яких громада осмислює себе
- спільноти, засновані на довірі та взаємодії
- події й ритуали, що регулярно збирають людей і створюють спільний досвід
Ці активи складніше вимірювати, але саме вони визначають, чи готові люди брати відповідальність, співпрацювати та вкладати сили у розвиток свого міста.
Ресурсів і нової інфраструктури може бути недостатньо, якщо люди не готові самостійно користуватися можливостями та брати за них відповідальність. Тому розвиток громади неможливо відокремити від розвитку її суб’єктності.
Зміни не можна створити замість громади або принести ззовні як готове рішення.
«Не можна “причинити добро” ззовні. Громада має сама захотіти змін».
Роль тих, хто працює з розвитком громад, полягає не в тому, щоб дати правильні відповіді, а в тому, щоб допомогти людям почати розмову, побачити власні активи та сформувати середовище, здатне діяти.
Перший крок — не масштабний інфраструктурний проєкт і не нова стратегія, написана зовнішніми консультантами.
Перший крок — утворення ядра спільноти людей, які довіряють одне одному, розуміють, що для них важливо, і готові брати відповідальність за наступні рішення.
Ця логіка закладена у бачення програми Спроможність щодо розвитку громад.
Ми виходимо з припущення, що сталий розвиток стає можливим, коли економічні зміни поєднуються зі спільним баченням майбутнього, локальним лідерським ядром і сталими майданчиками для взаємодії. Тому плануємо досліджувати, яке поєднання цих чинників може стати основою відтворюваної моделі розвитку громад, спрямованої на підвищення добробуту та якості життя мешканців.
